Расові заворушення в Чикаго

Починаючи з 1910-х років, тисячі афроамериканців залишили Південь і вирушили на Північ і Середній Захід у пошуках кращого життя і щоб уникнути расового насильства.  Перша світова війна тільки підкріпила подальшу міграцію, оскільки мобілізація чоловіків на фронт призвела до браку робочої сили. Лише з 1910 року по 1920 рік чорне населення Чикаго збільшилося більш ніж удвічі, з приблизно 44000 до майже 110 000 осіб. Таким чином, афроамериканці почали конкурувати з білими людьми за робочі місця. У 1919 році з поверненням мільйонів солдатів із фронту додому ситуація погіршилася. Все це призвело до спалаху расового насильства, відомого як «Червоне літо». Про те, які події відбувалися в Чикаго в цей період детальніше на chicago-yes.com.

Чорний пояс у Чикаго

Сегрегація житлових приміщень, підтримувана банками, рієлторами, корінними жителями Чикаго, етнічними вуличними бандами, призвела до того, що дедалі більше чорношкірих мешканців переїжджало до смуги Саутсайда завдовжки 31 квартал, яку називали Чорним поясом. Досить швидко ця місцевість розширювалася, розвиваючи свою власну соціально-економічну стратифікацію. Найбідніші афроамериканці мешкали в північній частині поясу, а багаті — у південній.

Умови життя в Чорному поясі були жахливими через велику перенаселеність. На початку 1900-х років чорношкірі люди, які брали участь у Великому північному переселенні, тікали туди. За 10 років чисельність чорношкірого населення Чикаго зросла більш ніж у 2 рази. Приплив афроамериканців ознаменував сильні зміни в демографічному складі міста. Якщо в 1910 році афроамериканці становили 11% населення Саутсайда, то через десятиліття — 24,6%. Новосели хлинули в Чорний пояс якраз у той час, коли у місті була гостра післявоєнна нестача житла.

Попри те, що Чорний пояс забезпечував відносно легкий доступ до робочих місць на сталеливарних заводах, м’ясокомбінатах, нестерпні умови життя змушували чорношкірих жителів шукати собі житло в інших частинах міста. Але ті, кому вдалося купити або орендувати житло в районах повністю заселених білими людьми, що межують із Чорним поясом, сприймалися як «загарбники», їхня присутність знижувала вартість нерухомості.

«Чорні першопрохідці» — так називали перших афроамериканців, які приїжджали до білих районів і часто страждали від підпалів, знищення майна, погроз і насильства. У період з 1917 року по 1919 рік було зареєстровано близько 24 випадки підпалу.

У Чикаго, як і в інших містах, життя афроамериканців контролювалося сегрегаційною політикою і практикою. Робочі місця стали причиною конфліктів, напруження та расового панування. Чорношкірі, які приїжджали на північ працювати на фабриках, опинялися в ролі страйкарів і виключалися з профспілок. Їх сприймали як орду загарбників, які забирають робочі місця у колишніх уродженців та іммігрантів. Білі етнічні групи, такі як італійці, поляки, греки, об’єднувалися в соціальні клуби, банди, щоб захистити свої права, та довести іншим що вони головні.

З 1917 року по 1919 рік у Чикаго підірвали близько двох десятків будинків чорношкірих. Унаслідок одного з нападів загинула шестирічна дівчинка. Жодного підриву не розкрила поліція. Коли солдати повернулися з війни, вони почали обурюватися, що їхні колишні робочі місця зайняли афроамериканці. На початку літа 1919 року в Чикаго почастішали напади білих натовпів на чорношкірих.

Доленосна неділя

Неділя 27 липня 1919 року видалася дуже спекотною, температура повітря піднялася до 35 градусів. Того фатального дня афроамериканці вирушили на «чорний пляж» на 25-й вулиці, а білі жителі — на «білий пляж», на 29-й вулиці. Білі банди пильно стежили за береговою лінією, щоб чорношкірі не перетнули межі пляжу.

Юджин Вільямс чорношкірий підліток разом зі своїми друзями також вирішили цього дня піти покупатися. Хлопець народився в Джорджії 10 березня 1902 року. Коли йому виповнилося 6 років, він разом із батьками переїхав до Чорного поясу Чикаго. Юнак нещодавно закінчив школу і влаштувався працювати вантажником у бакалійній крамниці.

Прийшовши на озеро, Вільямс із друзями сіли на пліт і почали плисти, випадково вони перетнули лінію пляжу, куди чорношкірим було заборонено. Це побачив білий чоловік Джордж Стаубер і почав жбурляти в хлопців камінням. Одне з них влучило Юджину в голову, і хлопець, не втримавшись на плоту, впав у воду і потонув. Друзі Вільямса намагалися змусити чорношкірого поліціянта заарештувати Стаубера, але в справу втрутився білий поліціянт, який у підсумку заарештував когось із натовпу чорношкірих.

«Смертельний карнавал»

Тим часом чутка про утоплення швидко поширилася пляжами. Близько 16:00 години 1000 чорних жителів зібралися на пляжі 29-ї вулиці. Одразу ж зав’язалася бійка, і напруженість, що загострилася, вилилася в жахливі шестиденні расові заворушення, які стали найгіршими в історії Чикаго. Слідом за ними сотні чорношкірих і білих чикагців увірвалися на пляж і ситуація дуже швидко вийшла з-під контролю. Джеймса Кроуфорда, 37-річного афроамериканця, який пострілами поранив білого поліціянта, застрелив один із поліціянтів, який перебував на місці події. Приблизно о 18:15 заворушення розгорілися не на жарт, і пляж на 29-й вулиці перетворився на «нульову точку». За кілька годин бійні кількість жертв становила 43 людини.

Заворушення блискавично поширилися Саутсайдом. Через дві години вони охопили південно-західні райони Чикаго, Вест-Сайд і Луп. Там натовпи білих чоловіків і підлітків, озброєних пістолетами та бейсбольними бітами, почали громити місто. Білі банди, що налічували по 200-300 осіб, рухалися вулицями, руйнуючи все на своєму шляху. Деякі розфарбовували свої обличчя в чорний колір, щоб створити хибне враження, що чорношкірі жителі провокують населення. У відповідь на це афроамериканці взяли в руки ножі та зброю і почали захищати себе. Щоб навести в місті порядок, поліціянти стріляли в натовп. Лікарня «Provident», заснована афроамериканським хірургом, розташована в самому центрі Чикаго, за кілька годин була заповнена покаліченими та ледве живими людьми.

Бездіяльність влади призвела до трагедії

Місцева влада, генеральний суперінтендант поліції Джон Дж. Гарріті й мер Вільям Томпсон, відмовилися просити військової допомоги. Вони проігнорували скарги на те, що міська поліція не може нічого вдіяти із заворушеннями. Губернатор Френк Лоуден пішов за прикладом місцевої влади й чекав на їхнє прохання про допомогу. Через кілька днів після інциденту з потопельником, коли стало зрозуміло, що без сторонньої допомоги заворушення не припиняться, викликали поліцію штату. Хоча поліція, яка налічувала від 5000 до 6000 осіб, була приведена в бойову готовність у понеділок увечері, активні дії почалися тільки в середу вранці.

Поки заворушення тривали, багато афроамериканців змушені були ховатися у своїх будинках. Вони не могли дістатися до роботи, отримати їжу і не мали ні копійки грошей. У результаті м’ясокомбінати відкрили пункти видачі зарплати в громадських організаціях, щоб приблизно 6000 працівників отримали свої чеки. Банки в Чорному поясі видавали невеликі кредити в розмірі 1-3 доларів. Червоний Хрест розподіляв харчові продукти серед чорношкірих сімей.

Заворушення тривали майже 2 тижні. За цей час 537 осіб було поранено і 38 — убито. Загалом загинули 23 чорношкірих, ще 324 людини отримали серйозні поранення. Близько 2000 людей залишилися без даху над головою внаслідок підпалів та інших актів вандалізму. Після стабілізації ситуації, жертви расових заворушень подали на місто до суду. У 1923 році батько покійного Юджина отримав компенсацію в розмірі 4500 доларів. 

Ні заворушення, ні сегрегація населення не змогли вплинути на переїзд у Чикаго афроамериканців. Сучасний расовий профіль міста відрізняється від того, що був у 1919 році. З 2,7 мільйона жителів у місті проживає 33% чорношкірих людей.