У 1966 році Мартін Лютер Кінг-молодший провів свою першу велику кампанію за межами Півдня. Він прибув до Чикаго, щоб боротися з дискримінаційною практикою у сфері житла та расизмом. Попри те, що ця кампанія виявилася лише наполовину успішною, вона призвела до ухвалення Конгресом США Закону про справедливе житло. Про те, як відбулася ця важлива історична подія, детальніше поговоримо на chicago-yes.com.
Афроамериканське «гетто» в Чикаго
Кінг став боротися проти расизму після того, як за межами Півдня почалися заворушення, з якими постійно стикалися афроамериканці. Важливо зазначити, що чорношкірих людей не допускали до участі у виборах, забороняли навчатися в школах, університетах разом із білими. Куди гірше, навіть у громадському транспорті для них робили спеціально відведені місця. Влітку 1965 року поліцейський інцидент спровокував бунти в передмісті Лос-Анджелеса Воттс, довівши, що одні лише юридичні права не захищають афроамериканців від расизму. Провести кампанію в Чикаго Мартіну порадили активісти Альберт Ребі та Джеймс Бевел.
Протягом XX століття по всій країні застосовували різні заходи, щоб не допустити переїзду афроамериканців у квартали, де жили білі люди. Також було категорично заборонено домовласникам продавати їм житло. Ці обмежувальні угоди в 1948 році Верховний суд визнав недійсними. Якщо афроамериканська сім’я переїжджала до білого кварталу, недобросовісні спекулянти нерухомості часом навіть залякували домовласників, аби тільки ті за низькою ціною продали їм житло. Потім вони за дуже великі гроші перепродували або здавали його в оренду чорношкірим людям з великою вигодою для себе, у практиці відомій як блокбастинг.
Протести та мітинги за свободу, рівність і справедливість
Щоб привернути увагу громадськості до поганих житлових умов у Вест-Сайді, Кінг і його дружина Коретта взимку 1966 року переїхали в трикімнатну квартиру на третьому поверсі будинку в Норт-Лондейл. Район, де оселилася сім’я, був дуже небезпечним, оскільки там орудувала банда. Магазини, багато з яких належали білим людям, що залишили район, пропонували поганої якості товари й завищували ціни на продукти. Бачачи всю цю несправедливість, і щиро бажаючи кращого життя для людей, Кінг приєднується до кампанії під назвою «Chicago Freedom Movement». Після цього очолює низку акцій у Чикаго. Разом з однодумцями він почав наводити лад у місті — взяв на себе «опіку» над багатоквартирним будинком, перенаправивши орендну плату мешканців не орендодавцю, а на ремонт будівлі. Також сформував профспілки орендарів, провів страйки проти високої орендної плати. Невдовзі почав співпрацювати з місцевими бандитами та бойкотувати дискримінаційні підприємства.
Однак кампанія не набула розвитку. Усвідомлюючи, що відповідні дії проти Кінга зроблять із нього мученика і забезпечать руху підтримку, колишній мер міста Річард Дж. Дейлі подбав про те, щоб активістів у жодному разі не заарештовували. У відповідь Дейлі вжив власних заходів з реформування житлового господарства. Він побудував нові одиниці громадського житла, наклав стягнення на власників нетрів і прорекламував кампанії зі знищення паразитів.
Щоб домогтися расової рівності, Кінг з великою кількістю активістів наприкінці липня активізували свої дії, організовуючи марші в прилеглих районах, де мешкали виключно білі люди. Демонстрантів не радо зустріли білі протестувальники, які почали підпалювати автівки та кидали в них камінням і пляшками. Під час одного з маршів у Marquette Park 5 серпня великий камінь влучив у голову Кінгу. Натовп мітингувальників захищав поліцейський патруль за наказом Дейлі. Незабаром організовані акції потрапили в поле зору телекамер і ЗМІ, за цим настала народна підтримка.
Часткове досягнення мети
Мер Дейлі та інші громадські діячі почали вести переговори з Кінгом наприкінці серпня 1968 року. Уже 26 серпня було досягнуто згоди — Кінг припиняє марші, а міські лідери роблять житло для афроамериканців доступним. Багато прихильників Мартіна розцінили цю угоду як невдачу, та дарма. Адже організований ним рух за свободу придав розголосу дискримінаційній практиці в житловій сфері, і в Конгресі почали розробляти законопроєкти про справедливе житло. Дві речі змінили докорінно ситуацію. По-перше, комісія Кернера, створена Ліндоном Джонсоном для розслідування причин расових заворушень, у своїй доповіді рекомендувала ухвалити закон про справедливе житло. Потім, 4 квітня 1968 року, Кінга вбили в Мемфісі. Після цього акції протесту і непокори почалися в містах по всій країні, спалахнули пожежі в Чикаго, під час яких було зруйновано 200 будівель і загинуло близько 10 осіб.
У відповідь на хаос, наступного дня після смерті Кінга Джонсон закликав Конгрес ухвалити законопроєкт про справедливе житло. Після чого Дейлі попросив федеральні війська допомогти придушити заворушення. 11 квітня Конгрес ухвалив Закон про справедливе житло. Таким чином, було запроваджено заборону дискримінації у сфері нерухомості та сприяння інтеграції. Однак закон так і не забезпечив афроамериканцям відкрите житло, чого прагнув Мартін Лютер Кінг-молодший. У 2015 році адміністрація Обами ухвалила правило, яке зобов’язувало громади боротися із сегрегацією. У січні цього року адміністрація Трампа відклала його реалізацію.
З усього вищесказаного можна зробити висновок, що завдяки руху, який організував Кінг, у США з’явилося перше покоління чорношкірих політиків. Крім цього було раз і назавжди покінчено з сегрегацією.