Чикаго в середині 20 століття опинилося на роздоріжжі: на місто чекав або стрімкий розвиток, або падіння в безодню через багато суперечностей. В центрі трансформації Чикаго була постать незмінного керівника міста – Річарда Джозефа Дейлі. Він очолював Чикаго з 1955 року до своєї смерті у 1976 році. Саме Річарда Дж. Дейлі вважають архітектором останньої класичної «політичної машини» в історії США та водночас ініціатором великого прориву.
Під керівництвом чиновника в Чикаго з’явилися перші хмарочоси та O’Hare International Airport, але в той самий час місто потерпало від політичної кризи і расових розколів. Як простому хлопцю з робітничого кварталу Чикаго вдалося побудувати міцну систему влади та яка була справжня ціна відомого гасла «місто, яке працює», розповідаємо в статті на chicago-yes.
Хто такий Річард Дж. Дейлі та чому його епоха змінила Чикаго
Історики та публіцисти, що досліджували політичний шлях Річарда Дж. Дейлі, характеризували його як «найвпливовішого місцевого політика, якого коли-небудь виховала Америка». Адже політик переобирався на посаду мера шість термінів поспіль та очолював Центральний комітет Демократичної партії округу Кук понад 20 років.
Річард Джозеф Дейлі народився 15 травня 1902 року в Чикаго в сім’ї ірландських робітників Майкла та Ліліан Дейлі. Освіту він здобув у місцевій приватній католицькій школі De La Salle Institute, де опанував навички секретаря та основи ведення бізнесу.
Після здобуття середньої освіти Річард Дж. Дейлі спочатку працював різноробочим на скотобойні та паралельно навчався в коледжі. Згодом майбутній політик почав відвідувати курси з права в DePaul University College of Law.
В 1933 році Річард Дж. Дейлі успішно завершив навчання та отримав диплом юриста. А вже через три роки офіційно став партнером адвоката Вільяма Дж. Лінча. Розпочати політичну кар’єру Річарду Дж. Дейлі допоміг Hamburg Athletic Club, що був активним учасником виборчої політики Чикаго. Згодом його обрали президентом клубу.
Саме участь у цій спільноті допомогла молодому юристу налагодити важливі зв’язки, які згодом стали сходинкою до посади мера Чикаго. Зокрема, член міської ради та одночасно покровитель Hamburg Athletic Club Джозеф Макдоноу обрав Річарда Дж. Дейлі своїм особистим секретарем.
Через деякий час політику вдалося влаштуватися в мерію Чикаго, де він пройшов шлях від секретаря до першого заступника контролера округу. У 1936 році Річарда Дж. Дейлі обрали від Республіканської партії, однак після проведення виборів він повернувся до Демократичної партії і до кінця життя був її відданим членом. Через два роки політик став сенатором штату.
У 1946 році Річард Дж. Дейлі спробував поборотися за посаду шерифа округу Кук, проте зазнав поразки, яка, до слова, була єдиною за весь час його політичної кар’єри. У 1955 році Річард Дж. Дейлі висунув свою кандидатуру на посаду мера Чикаго та успішно переміг чинного міського голову Мартіна Кеннелі та депутата від округу Кук Бенджаміна Адамовського.
Річарда Дж. Дейлі переобирали на посаду мера Чикаго п’ять термінів поспіль. Окрім керівництва містом, політик протягом багатьох років очолював Демократичну партію, завдяки чому мав значний вплив як у місті, так і на національному рівні.
Клани, профспілки та райони: на чому трималася влада мера
Після того як Річард Дж. Дейлі очолив місто, перш за все він взявся за вдосконалення системи управління Чикаго. Посадовець зосередив увагу на розширенні мережі патронажу та забезпеченні залізної дисципліни і лояльності серед своїх підлеглих.
Протягом усього часу перебування на посаді мера Річард Дж. Дейлі мав всеосяжну підтримку та владу, з якою не могли зрівнятися інші губернатори. Так, чиновник найняв у свій штат нових фахівців з питань політики. Також він організував передачу повноважень щодо бюджетних питань від міської ради Чикаго до офісів своїх контролерів. Міськими контрактами почав займатися агент із закупівель, а більшість послуг, які надавалися в окрузі Кук, стали централізованими.
Водночас члени міської ради втратили можливість видавати дозволи на окремі послуги. Опозиція через надто малу кількість не могла чинити опір ініціативам мера, тому Річард Дж. Дейлі ніколи не програвав голосування у міській раді.
Ще одним вагомим здобутком політика було зменшення впливу штату на управління Чикаго. Зокрема, за час його головування міська рада набула статусу органу місцевого самоврядування та отримала право стягувати майже всі види податків на користь міста.
Фундаментом успіху Річарда Дж. Дейлі як мера Чикаго були три головні умови: профспілки, мережа районних комітетів та етнічні клани. На відміну від попередніх мерів політику вдалося успішно об’єднати ірландську діаспору, італійські та польські квартали, які забезпечували йому підтримку на кожних виборах. Окрім того, Річарду Дж. Дейлі вдалося заручитися підтримкою профспілок, які стабільно гарантували меру необхідну кількість голосів взамін на отримання міських контрактів.
Слід зазначити, Чикаго поділялося на 50 виборчих округів, кожен з яких очолював ward committeeman. Саме цей районний посадовець контролював та допомагав вирішувати різноманітні проблеми мешканців свого району. Щоправда, ціною за такі послуги була абсолютна лояльність на виборах.
Інфраструктурний бум та модернізація Чикаго
Одним з першочергових завдань, які поставив перед собою Річард Дж. Дейлі, стало розширення та розвиток інфраструктури Чикаго. Лише за перший термін на посаді мера за його ініціативи в місті було розбудовано каналізаційні мережі, закуплено нові сміттєвози та облаштовано вуличне освітлення. Окрім того, для безпеки та забезпечення правопорядку в Чикаго суттєво розширили штат поліцейських і пожежників.
За правління Річарда Дж. Дейлі в місті також збудували Центральну водоочисну станцію, яка на той час вважалася найбільшою у світі. У 1975 році в Чикаго розпочали втілення в життя проєкту «Глибокий тунель», що передбачав будівництво підземного тунелю та водосховища для запобігання повеням.
В місті вперше за весь час його існування з’явилися велосипедні доріжки та медичні клініки в кожному з районів Чикаго.
Змін зазнала й міська архітектура. Так, в Чикаго масово зносили занепадаючі райони та будували соціальне житло. Особливою гордістю для Річарда Дж. Дейлі було спорудження будівлі Університету Іллінойсу. В районах, де переважно мешкало афроамериканське населення, масово з’являлися великі багатоповерхівки такі як the Robert Taylor Homes, Stateway Gardens та Cabrini-Green Extension.
Випробування владою: расові конфлікти та крах ілюзії порядку
Попри свою результативність, політична система, сформована Річардом Дж. Дейлі, трималася на расовому поділі населення Чикаго. Замість того, щоб інтегрувати афроамериканців у життя міста, мер натомість намагався ізолювати їх, будуючи висотні комплекси державного житла.
4 квітня 1968 року в CША вбили відомого правозахисника Мартіна Лютера Кінга. Трагічна загибель лідера руху за права людей швидко переросла в протести по всій країні. В Чикаго людський гнів вилився у масштабні погроми та пожежі.
Замість того, щоб вгамувати натовп мирними методами, Річард Дж. Дейлі віддав наказ поліції стріляти на ураження в підпалювачів та мародерів. Точкою неповернення став серпень 1968 року. В Чикаго проходив Демократичний національний з’їзд, під час якого на вулиці міста вийшли тисячі протестувальників, включаючи студентів та антивоєнних активістів.
Перед об’єктивами телекамер провідних ЗМІ США поліція Чикаго влаштувала жорстокий розгін мітингувальників, через що вулиці міста практично перетворилися на поле бою. Таким чином світ врешті-решт побачив, що за розвиненою інфраструктурою та потужною системою управління приховується замовчування соціальних проблем і жорстоке придушення будь-якої незгоди з політикою мера.
Спадщина «Останнього великого американського мера»
Незважаючи на гостру національну критику, в 1975 році Річард Дж. Дейлі здобув чергову перемогу на виборах в Чикаго, отримавши понад 70 відсотків голосів виборців. 20 грудня 1976 року під час візиту до лікаря Річард Дж. Дейлі переніс серцевий напад. Попри всі зусилля медиків, врятувати політика не вдалося – він помер на 76-му році життя. На його похоронах віддати останню шану прийшли сотні посадовців разом з президентом США Джиммі Картером.
Навіть після смерті постать незмінного мера Чикаго залишається досить суперечливою. З одного боку Річард Дж. Дейлі увійшов в історію як «останній великий американський мер», якому вдалося вберегти Чикаго від занепаду. Під його керівництвом мегаполіс фактично перетворився на фінансовий, архітектурний та транспортний хаб світового рівня.
Проте, з іншого боку політична влада Річарада Дж. Дейлі трималася виключно на корупції, «кумівстві», закритих домовленностях та постійному ігноруванні прав національних меншин. Політична система Чикаго значною мірою трималася на авторитеті Річарда Дж. Дейлі, а після його смерті поступилася місцем новим політичним силам.