Едвард Келлі увійшов в історію Чикаго як один з найвпливовіших мерів міста, що очолював його у складний період Великої депресії та другого десятиліття 20 століття. Його політична діяльність поєднувала реформаторські ініціативи та управлінські рішення, які змінили місто, а також посилилася роль демократів у політичному житті Чикаго. Далі на chicago-yes.
Біографія
Едвард Келлі народився у Чикаго у родині поліцейського Стівена Келлі та Гелен (уродженої Ланг). Келлі не закінчив школу і почав працювати вже у десять років. У 1920-х роках він працював головним інженером Чиказького санітарного округу. Його кар’єра отримала поштовх завдяки підтримці Патріка Неша, власника підрядної компанії, яка співпрацювала з міською адміністрацією.
Політичний шлях
У березні 1924 року Келлі став президентом South Park Commission, органу, який керував парками та спортивними об’єктами на південному боці Чикаго. Він оголосив кінець ери “Deneen Republicans”, що представляли консервативну фракцію південних республіканців, та контролювали комісію до того часу.
Під його керівництвом було завершено будівництво Soldier Field, який став головною спортивною ареною міста. Келлі організовував публічні заходи, благодійні вечори та підтримував організації, пов’язані з Демократичною партією.
Мер Чикаго
Після вбивства мера Антона Чермака Келлі був обраний на посаду мера за підтримки Демократичної партії та Патріка Неша. Разом вони створили потужну політичну машину “Kelly-Nash Machine”, відому як одна з найвпливовіших у великому місті США.
Під час каденції Келлі місто значно отримало на програми “New Deal”. Федеральні гроші через WPA (Works Progress Administration) використовувалися не лише на метро, а й на дороги, шкільні будівлі, житло. Завдяки цьому фінансуванню Келлі підтримував свою політичну машину — він використовував федеральні програми для створення робочих місць і збереження впливу своєї партії. За інформацією з “New Deal”, велика частина працівників WPA працювали на проєктах Чикаго, що також підсилювало суспільну легітимність адміністрації Келлі.
Вже на початку каденції Келлі акцентував на водопровідній системі Чикаго: він підписав лист-привітання до інженерів міських водопроводів у рамках святкування “Century of Progress” (Всесвітньої виставки), де описав систему водопостачання як одну з найдешевших серед великих міст. У буклеті Чикаго до 1933 року, підписаному мером, зазначено, що система муніципальних водопостачань Чикаго забезпечує воду не лише мешканцям, а й сусіднім містам за дуже конкурентними тарифами — це ілюструє прагнення Келлі зробити інфраструктуру міста модерною і “народною”.
У 1946 році, після критики з боку Національної асоціації освіти (NEA), Келлі створив консультативний комітет під керівництвом Генрі Таунлі Гілда (Heald Committee), щоб реформувати міську шкільну систему. Комітет рекомендував заміну частини членів шкільної ради та реформування системи призначення. Більшість рекомендацій було прийнято, хоча Келлі не погодився зі звільненням усіх членів ради — проте кілька з них все ж пішли у відставку. Ця система стала частиною того, що пізніше міста називали “легальним” механізмом призначення — і вплинула на те, як формувалися склад шкільної ради навіть після його каденції.
Келлі активно підтримував Всесвітню виставку “Century of Progress”, яка проводилася під час Великої депресії. Він ініціював проведення першого офіційного All-Star Game з бейсболу під час виставки, що стало символом культурного та спортивного відродження міста.
Келлі і Патрік Неш створили потужну Демократичну політичну машину (“Kelly-Nash Machine”), яка поєднувала партійні ресурси та підтримку бізнесу. За даними “TIME”, критики називали Келлі “міським босом” — він активно використовував свою владу для покровительства й збереження політичної влади, навіть попри корупційні рисі системи. Келлі був відомий також своєю жорсткою позицією щодо культурного контенту. Наприклад, він заборонив роман Нельсона Алгрена “Never Come Morning” у Чиказькій публічній бібліотеці після протестів місцевої польської громади.
Спадщина
У 1947 році Келлі добровільно відступив з посади мера та залишив місце кандидату з репутацією реформатора Мартіну Г. Кеннілі. Після цього він залишався активним у Демократичній партії від Іллінойсу.
Едвард М. Келлі помер у 1950 році у віці 74 років і був похований на кладовищі Calvary Cemetery в Еванстоні, Іллінойс. Його робота отримала визнання експертів: у 1994 році він увійшов до десятки найкращих мерів Чикаго.
Едвард М. Келлі залишив помітний слід у політичній та міській історії Чикаго. Його реформи у транспорті, освіті та розвитку спортивної та культурної інфраструктури міста допомогли Чикаго подолати наслідки Великої депресії та зміцнити позиції демократів на південному боці міста. Його спадщина демонструє, як поєднання політичного лідерства, адміністративних реформ і культурного впливу може змінити обличчя мегаполіса.