У перші чотири з гаком десятиліття історії Чикаго в муніципальній політиці домінувала багата еліта. Прагнучи покращення інфраструктури, необхідної для майбутнього розвитку міста, політичні лідери підтримували видимість великодушного консенсусу. Однак етнічні та культурні конфлікти періодично руйнували уявлення про політично розвинене місто, пише chicago-yes.com.
Рання політика Чикаго
Муніципальна політика в Чикаго зародилася після того, як європейці придушили останній опір корінних американців у війні Чорного Яструба в 1832 році. Вже через рік Чикаго отримало першу хартію про інкорпорацію. До громадянської війни, поки тривала боротьба за заснування міста на західному кордоні, у політиці точилися серйозні протистояння між інтересами еліти та суспільними потребами. Потрібні були гроші для створення гарної міської інфраструктури — вулиць, тротуарів, каналізаційних і водопровідних систем. Також необхідно було знайти капіталовкладення для створення робочих місць та економічного зростання. Але в Чикаго для фінансування таких заходів існував лише податок на нерухомість. Мешканці міста, які хотіли отримати допомогу від федерального уряду на інфраструктурні проєкти, були відкинуті тими, хто надавав перевагу приватному розвитку. Все це спровокувало загальнонаціональний конфлікт між політичними партіями з питання про переважання федерального уряду над приватними інтересами.
Непрості відносини Чикаго з Іллінойсом також характеризували муніципальну політику. Американські міста отримують повноваження з управління від своїх штатів. Законодавство штату регулює відносини між містами та округами, оподаткування та фінансування муніципального розвитку. Історично склалося так, що всередині штату Іллінойс велася боротьба за владу. Тому думка і побажання простих людей зовсім не бралися до уваги. Та й повідомляти про будь-які зміни в політичному середовищі еліта не поспішала. Наприклад, у 1893 році законодавчі збори штату скасували посаду верховного констебля Чикаго і не повідомляли про це місто протягом двох місяців.
У 1850-х роках почалися соціальні протиріччя в місті, які поступово внесли етнічне суперництво в чиказьку політику. У 1855 році жителі спробували врегулювати дозвілля нових громад німецьких та ірландських емігрантів, змусивши муніципальну владу підвищити вартість ліцензій на продаж спиртного. Бунт, який настав після цього, призвів до того, що уряд відмовився від своїх зусиль, і відтоді емігрантські групи міста зажадали право голосу в муніципальній політиці, в якій раніше домінувала невелика група людей, що керувала містом у своїх інтересах.
Боротьба між містом і штатом
Зростаюча популяризація всередині Демократичної та Республіканської партій за класовими та етнічними ознаками, а також постійна боротьба між містом і штатом характеризували чиказьку політику з 1870-х до 1930-х років. Ці два елементи підживлювали один одного в міру того, як місто перетворювалося на промислову метрополію і виходило за межі правових обмежень, які накладало законодавство штату. У 1872 році законодавчі збори ухвалили закон про міста і села, який поширився на всі інкорпоровані райони з населенням від 2000 осіб.
З початку 20 століття Чикаго намагалося домогтися покращення свого становища шляхом законодавчого надання повноважень на самоврядування. Але кожна спроба зривалася через недовіру між містом і штатом. Побоюючись активного розвитку Чикаго і його зростаючого впливу, законодавчі органи в Іллінойсі ретельно обмежували повноваження міста. Вони відмовилися дати дозвіл на об’єднання міських органів влади та уряду округу Кук. Зусилля на самоврядування відродили етнічний і класовий конфлікт, що спричинив політичні заворушення в Чикаго перед громадянською війною та знову спалахнув у 1871 році, коли група впливових діячів спробувала взяти під контроль гуманітарну допомогу та відновити місто після пожежі. Чиказькі робітники звинуватили цих людей у спробі муніципального управління, тобто самозахопленні влади. Ця подія ще більше розділила жителів міста за класовими та етнічними ознаками. Після чого муніципальна політика перетворилася на боротьбу між різними групами міста, за контроль над муніципальним управлінням у своїх інтересах.
Процвітання корупції, жінки в політиці
Політична боротьба, яка велася в Чикаго з 1870-х до 1930-х років, відображала проблеми всередині США. Експлуатація робітників, крайнощі багатства і бідності, корупція — все це існувало в Чикаго, тому що ні федеральні, ні місцеві органи влади не могли протистояти соціальній та економічній несправедливості. У зв’язку з цим політичні партії міста функціонували як машини, які обіцяли надавати послуги в обмін на голоси виборців. Найчастіше допомога від них діставалася бідним емігрантам і підприємцям, які отримували дозвіл на потенційно вигідні контракти. Партії також ставали механізмами для збагачення політиків. Наприклад, у 1890-х роках угруповання «Gray Wolves» продавало муніципальні контракти й франшизи на будівництво вуличних залізниць, вивезення сміття тим, хто пропонував найвищу ціну.
Обурення громадськості подібними діями породили в Чикаго рух за прогресивні реформи, однак домогтися бажаних цілей не вдалося. Бізнесмени, які підтримували Республіканську партію, стверджували, що будь-яка реформа має принести в уряд досвід і фінансову ефективність. В 1907 році вони без успіху підтримували закон про самоврядування й виступали проти муніципальної власності контролю над комунальними службами. Окрім цього, вимагали покінчити з політикою патронажу, обрати на державні посади професійних експертів, а не партійних політиків, і сильного мера. Все це, на їхню думку, мало послабити владу міської ради. Етнічні та іммігрантські групи, які також підтримували Демократичну партію, виступали проти цих ідей, стверджуючи, що вони спрямовані на передачу міського управління в руки бізнесменів середнього класу.
У 1913 році жінки отримали виборче муніципальне право. Однак вони не вписувалися в партійну політику Чикаго. Ні демократи, ні республіканці не робили спроб домогтися партійної лояльності жінок, які залишалися зовсім виключеними з політики. Партії відмовлялися висувати жінок на муніципальні посади, а чоловіки-виборці не голосували за будь-яку жінку, яка висувала свою кандидатуру.
У 1916 році мер Томпсон відправив у відставку комісара з громадського благоустрою. Це стало образливою політичною поразкою жінок. Відтоді до 1971 року жодна жінка не обиралася до міської ради.
Новий етап розвитку
У 1930-х роках почався новий етап у політиці Чикаго. Тоді демократи отримали доступ до фондів і програм для житла та розчищення нетрів, міського оновлення та розвитку освіти. Мер Річард Дж. Дейлі (1955-1967) також підтримав фінансове благополуччя міста і Демократичної партії, надавши місту більше контролю над муніципальними службами. Разом вони формували політику Чикаго, використовуючи зростаючий расовий і класовий антагонізм. Щоб привести місто до активного розвитку, Дейлі укладав вигідні контракти, створював сприятливі умови для купівлі нерухомості та оподаткування. Також він розробив програму оновлення міста, від якої більше виграли представники середнього класу та бізнесмени. Прихід до влади в 1989 році нового мера Річарда М. Дейлі став початком нової ери в політиці Чикаго. Він зберіг ініціативи Гарольда Вашингтона, зробивши політику й управління в місті більш інклюзивними в расовому і гендерному відношенні. У пріоритеті стояв економічний розвиток Чикаго.